З часів виникнення села воно перебувало у власності польської шляхти і з століття в століття переходило "з рук в руки", змінивши при цьому багатьох власників. У 1781 р. Чорторию придбав Ігнатій Кордиш. Оскільки у нього не було дітей, село успадкувала його сестра Францішка, яка була одружена з Юзефом Урсином Прушинським. Далі селом володів їхній син Кароль, одружений з Розою Прзібішевською. У них була тільки донька Антоніна, яка вийшла заміж за Адольфа Боженец-Яловицького. У 1870 р. Чорторию продали російському генерал-лейтенанту Петру Васильовичу Оржевському. Його дружина Наталія Іванівна була останньою господинею села до 1917 р. Юзеф або Кароль Прушинські є вірогідними засновниками палацу (його вважають спорудою початку ХІХ ст.). Тоді ж заснували парк. При польських господарях була збудована капличка-мавзолей. У другій половини ХІХ ст. побудували низку господарських споруд.

Використання палацу Прушинських-Оржевських для декорацій у кіно зайвий раз доводить його кіногенічність, а відповідно і те, що це повноцінний туристичний об’єкт, як і парк розбитий навколо на 70 га, і церква усипальня Оржевських, зведена у стилі еклектики з елементами історизму.
Але перше, що зустрічає туриста у Новій Чорториї – це гігантський паровий млин. П’ятиповерховий паровий млин збудували на березі річки Случ у 70-ті роки 19 століття – тоді він ймовірно був найбільший і виробляв неймовірну кількість борошна різних сортів – кажуть до півмільйона пудів. Він працює і нині, щоправда вже не від енергії води.
Будівництво млину прийшлося на другу половину 19 століття. Завершили п’ятиповерхову будівлю у 1870-х роках. Споруда виконана у промисловому стилі і розташована на березі річки Случ. Граф Оржевський, відомий підприємець того часу, профінансував будівництво кількох будівель, що згодом отримали статус пам’яток архітектури, зокрема за його кошти побудували і паровий млин. Це був перший паровий млин, побудований на сучасній Житомирщині. Деякий час у будівлі працювала електростанція, після чого була закрита і так простояла кілька років. У даний момент у будівлі працює Новочорторийський млинзавод. Будівля і досі діюча, хоч і вітер часу вніс корективи у технології, що застосовуються у млині. З боку річки будівля має 7 поверхів, а із берега – 5. Поруч двоповерхова будівля, яку використовують у якості складу. П.В. Оржевський у 1880-х роках збудував огорожу, браму з прибрамним будинком та перебудував палац - він став двоповерховим. Справжньою окрасою заборного комплексу стали центральні в’їздні ворота. Ворота являють собою металеву конструкцію з кованого заліза, які обрамлені гранітними стовпами виконаними майстрами сірого граніту, завезеного з-під Шепетівки. 

В палаці збереглися давні сходи, прикрашені відлитими каштановими листочками та геральдичним драконом на початку маршу, а також великий вітраж на теми античності. Вітражів було декілька, але один з вітражів зробив художник Ф. Бялковський. Стеля з ліпниною і вітраж - початок ХІХ ст., мармуровий камін - друга половина ХІХ ст., вони теж збереглися до наших днів. У 1907 р. капличку-мавзолей переробив архітектор Адріан Вікторович Прахов (1846-1916 рр.) на церкву. Її стіни розписав художник М.В. Нєстєров.

На жаль, за часів Радянської влади церква-усипальниця зазнала значного руйнування і на сьогодні робіт відомого майстра практично не залишилося. Після Жовтневої революції маєток перейшов у власність Радянської влади, і у 1920 році на його базі було створено Волинський агрономічний технікум. Зараз тут Новочорторийський аграрний коледж.

 

Адреса: Житомирська область, Любарський район, село Нова Чортория

Координати: 50°01′42″ пн. ш. 27°42′29″ сх. д.